Назад

Про гарантії працівникам, звільненим на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП під час часткової мобілізації

За статтею 40 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.

Призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу у зв'язку з мобілізацією та звільнення з військової служби у зв'язку з демобілізацією проводяться в порядку, визначеному Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).

Указами Президента України від 17.03.2014 р. № 303/2014 та від 06.05.2014 р. № 454/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженими Законами України від 17.03.2014 р. № 1126-VII та від 06.05.2014 р. № 240-VII, оголошено і розпочато часткову мобілізацію.

З 8 червня 2014 р. набрав чинності Закон України від 20.05.2014 р. № 1275-VІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» (далі – Закон № 1275).

Цим Законом унесено зміни до низки чинних законодавчих актів України, в тому числі КЗпП, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Податкового кодексу України, законів України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про військовий обов'язок і військову службу», «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» тощо.

Крім того, п. 2 Прикінцевих положень Закону № 1275 поширено чинність ч. 2 і 3 ст. 39, ч. 3 ст. 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та ч. 3 ст. 119 КЗпП (у редакції цього Закону) на громадян України, які починаючи з 18 березня 2014 р. були призвані на військову службу на підставі Указу Президента України від 17.03.2014 р. № 303 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію».

Статтею 119 КЗпП (зі змінами, внесеними Законом № 1275) передбачено, що за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більш як на один рік, зберігаються місце роботи, посада і їм компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, де вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 165.1 ст. 165 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається сума грошової допомоги (в тому числі в натуральній формі), що надається фізичним особам або членам їхніх сімей (діти, дружина, батьки), військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», та/або компенсаційні виплати з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Згідно з ч. 7 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» на виплати, які компенсуються з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, не нараховується єдиний внесок. Ці гарантії поширюються на всіх працівників, призваних на військову службу під час мобілізації, та на працівників, які вступили на військову службу під час мобілізації за особистим бажанням.

Підставою для надання таких гарантій працівникові є повістка військового комісаріату про призов працівника на військову службу.

Таким чином, усі працівники, які були звільнені з роботи на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП у зв'язку із призовом на військову службу під час мобілізації, мають бути поновлені роботодавцем на роботі у зв'язку із набранням чинності Законом № 1275. Поновлення на роботі провадиться через скасування наказу про звільнення, внесення відповідного запису до трудової книжки (за її наявності на підприємстві, в установі, організації) та особової справи (особової картки) працівника. Про факт скасування наказу про звільнення роботодавець зобов'язаний повідомити працівника через направлення йому за місцем реєстрації (фактичного проживання) листа із долученням копії наказу.

Починаючи з дати звільнення працівникові також має бути нараховано середню заробітну плату без нарахування податків та єдиного соціального внеску. Розрахунок середньої заробітної плати провадиться згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 р. № 100, виходячи з виплат за останні два календарних місяці роботи, що передують призову на військову службу. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менш як два календарних місяці, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо впродовж останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і впродовж цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу п. 4 Порядку, тобто якщо працівник не мав заробітку не з його вини, розрахунки проводяться виходячи з установлених працівникові в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. Час, упродовж якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, вилучається з розрахункового періоду.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться множенням середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані впродовж двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів.

Якщо під час звільнення працівникові було нараховано і виплачено компенсацію за невикористану відпустку, потрібно провести відповідний перерахунок, оскільки трудові відносини тривають, а виплата компенсації за всі дні невикористаної відпустки можлива тільки в разі звільнення працівника (ст. 83 КЗпП). Аналогічний перерахунок проводиться і тоді, якщо за умовами колективного договору передбачено виплату вихідної допомоги і така допомога була нарахована і виплачена працівникові під час звільнення на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП.

Оскільки в законодавстві відсутня норма щодо строків виплати заробітної плати в разі збереження її середньомісячного розміру, слід користуватися загальними нормами законодавства. Строки виплати заробітної плати установлені ст. 115 КЗпП, а саме: регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а за відсутності таких органів – представниками, обраними й уповноваженими трудовим колективом), але не рідше від двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів, та не пізніше від семи днів після закінчення періоду, за який провадиться виплата.

Відмова роботодавця від скасування наказу про звільнення працівника у зв'язку із призовом на військову службу під час мобілізації та/або невиплата середньої заробітної плати є порушенням законодавства про працю (ст. 119 КЗпП) і тягне за собою відповідальність, передбачену законодавством (кримінальну, адміністративну та дисциплінарну). Кримінальна відповідальність за незаконне звільнення працівника з роботи встановлена ст. 172 Кримінального кодексу України. Відповідно до цієї статті незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів, а також інше грубе порушення законодавства про працю караються штрафом до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (до 850 грн) або позбавленням права обіймати певні посади чи провадити певну діяльність на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років.

Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про працю, в тому числі звільнення працівника з роботи з порушенням законодавства, встановлена ч. 1 ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення і тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ й організацій незалежно від форми власності та громадян – суб'єктів підприємницької діяльності від 30 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (510–1700 грн).

Відповідно до ст. 147 КЗпП до працівників, у тому числі керівника підприємства, установи, організації, може бути застосовано за поданням Держпраці України або її територіальних органів дисциплінарні стягнення у вигляді догани або звільнення (п. 3 ст. 40 КЗпП, п. 1 ст. 41 КЗпП абоп. 8 ст. 38 КЗпП).

Назад