Назад

Особливості розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу

Порядок розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу регулюється ст. 40 КЗпП, якою передбачено випадки, коли трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення його строку можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом за наявності певних підстав.

Згідно зі ст. 42 КЗпП у разі скорочення чисельності чи штату працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Якщо умови продуктивності праці і кваліфікації однакові, то перевага в залишенні на роботі надається:
- сімейним – за наявності двох і більше утриманців;
- особам, у сім’ї яких немає інших працівників із самостійним заробітком; - працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на такому підприємстві, в установі, організації;
- працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах без відриву від виробництва;
- учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
- авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;
- працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;
- особам з числа депортованих з України, впродовж п’яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;
- працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, – впродовж двох років з дня звільнення їх зі служби.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Про розірвання трудового договору власник або уповноважений ним орган зобов’язаний під підпис попередити працівника особисто не пізніше ніж за два місяці до звільнення, одночасно запропонувавши йому іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Якщо робота за відповідною професією чи спеціальністю відсутня, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник на власний розсуд звертається по допомогу до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Крім того, слід зауважити, що ст. 42¹ КЗпП передбачено переважне право на укладення трудового договору в разі поворотного прийняття на роботу. Так, працівник, з яким було розірвано трудовий договір з підстав, передбачених п. 1 ст. 40 КЗпП (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), впродовж одного року має право на укладення трудового договору в разі поворотного прийняття на роботу, якщо власник або уповноважений ним орган проводить прийняття на роботу працівників аналогічної кваліфікації.

Однією з підстав для розірвання трудового договору є виявлена невідповідність, зокрема неякісне виконання робіт; неналежне виконання трудових обов’язків через недостатню кваліфікацію.

Виконання окремих видів робіт вимагає наявності документа про освіту та присвоєння кваліфікації, про проходження перевірки знань, про допуск до роботи.

Звільнення працівника за підставою невідповідності його обійманій посаді можливе за ініціативою власника або уповноваженого ним органу в разі дискваліфікації, відсутності документа про освіту, досвіду трудової діяльності.

Невідповідність працівника посаді, яку він обіймав, або виконуваній роботі може також виявлятися у стані здоров’я, що перешкоджає продовженню роботи. Наявність протипоказань обов’язково має фіксуватися в медичному висновку, відповідно до якого працівник визнавався інвалідом і йому було рекомендовано іншу роботу, ніж та, що виконувалася ним раніше.

Власник або уповноважений ним орган у такому разі може перевести працівника за його згоди на іншу менш кваліфіковану або легшу роботу з урахуванням медичного висновку або звільнити такого працівника в разі неможливості переведення його на легшу роботу.

Однією з підстав припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу є розірвання трудового договору з працівником у разі систематичного невиконання без поважних причин обов’язків, які покладено на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до нього раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Звільнення можливе за певних умов, а саме: працівник не виконав або неналежно виконав покладені на нього трудові функції навмисно (таке невиконання або неналежне виконання трудових функцій стосується саме трудових обов’язків, визначених трудовим договором, а також обов’язку додержуватися внутрішнього трудового розпорядку); невиконання обов’язків є систематичним.

Не вважатиметься порушенням трудової дисципліни невиконання працівником обов’язків, що виходять поза межі його трудових обов’язків або не передбачені трудовим договором.

Відповідно до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.92 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

У таких випадках ураховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково (ст. 151 КЗпП), і ті громадські стягнення, які були застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни відповідно до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видавання наказу про звільнення минув не більш як один рік.

Для звільнення працівника за цією підставою власник або уповноважений ним орган може застосувати до працівника заходи дисциплінарного впливу, витребувати у працівника пояснення в письмовій формі щодо вчиненого проступку.

За пунктом 4 ст. 40 КЗпП власник має право розірвати трудовий договір у разі прогулу працівника без поважних причин.

Під прогулом слід розуміти відсутність працівника на роботі без поважних причин більш як три години (безперервно чи загалом).

Для звільнення працівника за такою підставою власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, які підтверджують відсутність працівника на робочому місці більш як три години упродовж робочого дня (зміни).

Обов’язок щодо доказування фактів відсутності працівника на роботі, а також поважності (неповажності) причин покладається на власника.

Не може вважатися прогулом відсутність працівника не на підприємстві, а на робочому місці. Якщо працівник не залишив місцезнаходження підприємства, він не може бути звільнений за п. 4 ст. 40 КЗпП.

Звільнення за вчинення прогулу (в тому числі і за відсутність на роботі більш як три години упродовж робочого дня) є дисциплінарним стягненням і проводиться з додержанням правил, установлених для застосування дисциплінарних стягнень.

Під час розірвання трудового договору з працівником власник або уповноважений ним орган має взяти від працівника письмове пояснення причини невиходу на роботу. Якщо працівник відмовляється надати пояснення своєї відсутності, складається відповідний акт.

У разі звільнення працівника за п. 4 ст. 40 КЗпП власник або уповноважений ним орган повинен отримати згоду профспілкового органу.

Самовільний невихід на роботу у зв’язку із використанням працівником відпустки, відгулу за відпрацьований раніше день, залишення місця роботи без попередження власника чи уповноваженого ним органу визнаються прогулом і можуть бути причиною звільнення працівника.

Звільнення працівника за п. 5 ст. 40 КЗпП є правом роботодавця, а не його обов’язком.

Слід зазначити, що вихід на роботу хоча б на один день перериває цей строк. Чотиримісячний строк має обчислюватися знову. Періоди нез’явлення на роботі тривалістю менш як чотири місяці не підсумовуються.

Законодавством може бути встановлено триваліший строк збереження місця роботи (посади) в разі певного захворювання (більш як чотири місяці).

Не підлягають звільненню працівники, які втратили працездатність у зв’язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням. За ними робоче місце (посада) має зберігатися до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

Таке звільнення працівників може провадитися лише за попередньої згоди виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Поновлення є підставою для звільнення власником або уповноваженого ним органу працівника тільки в тому разі, якщо воно проводиться відповідно до законодавства.

Поновлення на роботі працівника можливе в таких випадках;
- згідно з рішенням суду, якщо працівник звільнений без законних підстав;
- якщо працівник звільнений без погодження з профспілковим органом (а таке погодження є обов’язковим згідно із законом);
- якщо працівника звільнено з роботи у зв’язку з незаконним засудженням.

Власник або уповноважений ним орган може розірвати трудовий договір з працівником за появу на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння.

Звільнення за такою підставою допускається за умови, що працівник перебував у нетверезому стані, стані наркотичного чи токсичного сп’яніння в робочий час на робочому місці.

Для звільнення працівника за цією підставою достатньо вчинити таке порушення трудової дисципліни хоча б один раз.

Підтвердженням факту появи на роботі в нетверезому стані, стані наркотичного або токсичного сп’яніння може слугувати медичний висновок за результатами огляду працівника, а також акт, складений власником або уповноваженим органом за наявності свідчень представників громадськості, свідків тощо.

Для працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність згідно із статутами про дисципліну, порушенням трудової дисципліни може вважатися також поява в такому стані не тільки безпосередньо на робочому місці, а й на території підприємства, установи, організації в неробочий час.

Стан наркотичного сп’яніння встановлюється відповідно до спеціальних правил.

Факт незаконного вживання наркотичних засобів або психотропних речовин установлюється на підставі показань свідків, за наявності ознак наркотичного сп’яніння, результатів медичного огляду, а також тестів на вміст наркотичного засобу або психотропної речовини в організмі особи.

Установлення наявності стану наркотичного сп’яніння внаслідок незаконного вживання наркотичних засобів або психотропних речовин є компетенцією лише лікаря, на якого покладено обов’язки щодо проведення медичного огляду (обстеження).

Розірвання трудового договору може бути проведене лише за попередньої згоди виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації.

Можна звільнити працівника за учинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу.

Звільнення може відбутися незалежно від форми власності й розміру викраденого майна (працівника можна звільнити за вчинення дрібного розкрадання).

Крім названих випадків, розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе в разі призову або мобілізації власника – фізичної особи під час особливого періоду (п. 10 ст.40 КЗпП).

Питання щодо реалізації права на розірвання трудового договору за наявності законної підстави залишається на розсуд роботодавця і навіть тоді, коли ним отримано погодження на звільнення працівника виборного органу первинної профспілкової організації.

Крім підстав, передбачених ст. 40 КЗпП, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у таких випадках (ст. 41 КЗпП):
- одноразового грубого порушення трудових обов’язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами;
- винних дій керівника підприємства, установи, організації, внаслідок чого заробітна плата виплачувалася несвоєчасно або в розмірах, нижчих від установленого законом розміру мінімальної заробітної плати;
- винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір’я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу. За цією підставою трудовий договір може бути розірваний лише з працівниками, які безпосередньо обслуговують грошові або товарні цінності (з додержанням вимог ст. 43 КЗпП);
- учинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням такої роботи. Роботодавець може розірвати трудовий договір тільки з працівниками, які виконують виховні функції, або якщо ці функції є основними в їхній роботі (вихователі, вчителі, викладачі, педагогічні працівники позашкільних закладів тощо) (з додержанням ст. 43 КЗпП);
- перебування всупереч вимогам Закону України «Про запобігання корупції» в прямому підпорядкуванні у близької особи (звільнення допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згоди на іншу роботу);
- припинення повноважень посадових осіб.

Розірвання договору в таких випадках провадиться з додержанням вимог ч. 3 ст. 40 КЗпП (заборона звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п. 5 ст. 40 КЗпП), а також у період перебування працівника у відпустці).

Відповідно до ч. 2 ст. 40 КЗпП звільнення працівників у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці, виявленням невідповідності обійманій посаді, поновлення на роботі працівника, що раніше виконував цю роботу, допускається виключно тоді, якщо працівника неможливо перевести на іншу роботу за його згоди.

За частиною 3 ст. 40 КЗпП не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п. 5 ст. 40 КЗпП), а також у період перебування працівника у відпустці. У разі повної ліквідації підприємства, установи, організації допускається розірвання трудового договору з ініціативи власника та в період тимчасової непрацездатності працівника або перебування його у відпустці.

Таким чином, законодавством установлено заборону на звільнення працівника а ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п. 5 ст. 40 КЗпП).

Пунктом 17 постанови Пленуму Верховного Суду від 06.11.92 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» передбачено, що правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. 3 ст. 40 КЗпП) стосуються як передбачених ст. 40, 41 КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівникові видано листок непрацездатності (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.

У певних випадках для звільнення працівника потрібна попередня згода виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Так, розірвання трудового договору з підстав, передбачених п. 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 ст. 40 і п. 2, 3 ст. 41 КЗпП, може бути проведене лише за попередньої згоди виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору за таких підстав проводиться з прокурором, працівником органу внутрішніх справ, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України чи органу, що контролює додержання податкового законодавства.

Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. Якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніше як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Якщо розірвання трудового договору з працівником проведене власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в наданні згоди на звільнення працівника (ч. 1 ст. 43 КЗпП) розглядає спір по суті.

Проте ст. 43¹ КЗпП передбачено випадки, коли для розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) непотрібно.

Слід також зазначити, що під час звільнення за ініціативою власника або уповноваженого ним органу є певні обмеження для окремих працівників. Так, статтею 184 КЗпП передбачено, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років – ч. 6 ст. 179), одиноких матерів за наявності дитини віком до 14 років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більш як три місяці з дня закінчення строкового трудового договору.

Цю категорію жінок не можна звільнити не лише з підстав, передбачених ст. 40 і 41 КЗпП, а й з інших підстав, які кваліфікуються як звільнення (розірвання трудового договору) з ініціативи роботодавця.

У разі такого звільнення ця категорія жінок може оскаржити таке рішення в порядку, встановленому чинним законодавством.

Припинення трудового договору незалежно від підстав звільнення оформлюється наказом (розпорядженням,) власника або уповноваженого ним органу. У наказі (розпорядженні) зазначаються підстави припинення трудового договору відповідно до формулювання законодавства про працю і з конкретним посиланням на статтю, пункт закону. Копію наказу (розпорядження) про звільнення роботодавець повинен видати працівникові в день звільнення.

Крім того, відповідно до ст. 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов’язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку І провести з ним розрахунок у строки, зазначені ст. 116 КЗпП.

У разі відсутності працівника в останній день роботи все одно видається наказ (розпорядження) про звільнення, робиться запис про звільнення в трудовій книжці. Власник або уповноважений ним орган відповідного п. 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці, Мін’юсту, Мінсоцзахисту України від 29.07.93 р. №58 (зі змінами), зареєстрованим у Мін’юсті України 17.08.93 р. за №110, у день звільнення надсилає йому поштове повідомлення про потребу отримати трудову книжку. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмової згоди працівника.

Під час звільнення працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Якщо працівник у день звільнення не працював, то такі суми мають бути виплачені не пізніше від наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові під час звільнення, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою цих сум.

Якщо є спір про розмір сум, належних працівникові під час звільнення, власник або уповноважений ним орган у будь-якому разі повинен у строк виплатити не оскаржувану ним суму.

У деяких випадках під час розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується вихідна допомога. Розмір такої допомоги залежить від підстави, за якою проводиться припинення трудового договору.

Так, у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених п. 1 (зміни в організації виробництва і праці), 2 (виявлення невідповідності працівника обійманій посаді або виконуваній роботі) і 6 (поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу) ст. 40 КЗпП працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі не менш як середньомісячний заробіток; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП (припинення повноважень посадових осіб), – у розмірі не менш ніж шестимісячний середній заробіток.

(Підготовлено за матеріалами юридичного
департаменту Мінсоцполітики України)

Назад