Назад Покоління дії: історії підлітків-волонтерів Підлітковий вік — період пошуку, викликів і внутрішніх зламів. А коли ці роки припадають на повномасштабну війну у твоїй країні, дорослішання перетворюється на випробування відповідальністю. Україна з перших днів великої війни продемонструвала унікальний феномен самоорганізації суспільства, і молодь стала одним із його найсильніших рушіїв.
Сьогодні це покоління вражає своєю проактивністю, зрілістю та внутрішньою силою. Вони не стоять осторонь: знаходять ресурси, створюють благодійні ініціативи, підтримують військових, допомагають тим, хто втратив дім, і водночас продовжують вчитися та розвивати науку й культуру.
Далі — кілька щирих історій підлітків, які своїми діями наближають спільну перемогу та будують майбутнє, на яке заслуговує Україна.
Маслюк Єва
Одного дня Єва почала допомагати там, де вона була потрібна. Долучалася як волонтер до благодійних ярмарків і забігів, прибирань, висадки дерев, допомагала людям похилого віку та військовим у лікарнях. Також організовувала молодіжні (SvyatFEST, захід на Івана Купала, Забіг "Біжу за...") та благодійні заходи (ярмарки у школі).
«Спочатку я просто долучалася до різних ініціатив з друзями, а потім зрозуміла, що хочу робити більше й сама створювати такі можливості», — каже вона.
Найважче для неї зараз це поєднувати в собі 15-ти річного підлітка та керівника великої команди, де вона має тримати всі процеси, допомагати, мотивувати всіх та одночасно не втрачати себе, відпочивати та розвиватися.
Вона має багато хобі: малює, займається йогою, вивчає буддизм та трохи інших релігій, дуже любить подорожувати. Єва каже, що її мрія трошки не схожа на інші, вона мріє бути щасливою. А щаслива вона, коли розуміє, що її допомога комусь була дуже важливою: «Я маю грандіозні плани на життя: хочу зайнятися бізнесом та зробити нашу Україну набагато кращою у всіх сенсах.»
Лісіченко Іван
Волонтерство для Івана почалося з випадкового допису в соцмережах про ГО «Спільнота волонтерів України», яка організовує благодійні події та підтримує військових. Хлопець вирішив долучитися, і його першим завданням став благодійний футбольний матч на стадіоні.
«Тоді почалась моя невеличка кар'єра як волонтера. Починаючи з ролі волонтера, який готовий допомагати по всіх питаннях», — згадує хлопець. Іноді він долучається до благодійних подій, де допомагає збирати кошти на Сили оборони. «Я відчуваю від волонтерства такий кайф. У свої 17 років я розвиваю навички комунікації з людьми. Я просто така універсальна людина», — говорить він.
У вільний час Іван грає в комп'ютерні ігри та захоплюється спортом. Зокрема, виступав у шкільній лізі “Пліч-о-пліч” із баскетболу, де разом із командою Дарницького району посів третє місце на міських змаганнях.
У майбутньому він планує пов'язати життя з кібербезпекою або правоохоронною діяльністю: «Для мене комунікація з людьми буде тільки плюсом. У майбутньому, якщо піду в поліцію, це точно не буде зайвим».
Одноліткам Іван радить невпинно підтримувати Сили оборони та нагадує відомі слова полеглого захисника “Азовсталі” Назарія Гринцевича (“Грєнки”): «Любіть маму, їжте кашу і любіть Україну».
Котлякова Софія
Софія волонтерить від самого початку повномасштабної війни, поєднуючи роботу в ГО “Духовно-культурний центр” та фонді “Відвідини”. Саме в межах проєктів центру вона долучилася до Міжнародного благодійного кінофестивалю “Світло”. Вона знімає фото й відео, пише репортажі для соцмереж та допомагає організовувати покази.
Софія обожнює кінематограф і розділяє місію фестивалю: відкривати людям світле, життєствердне кіно. Найскладніший робочий момент під час фестивалю для неї — це тривоги, коли під час сеансу треба швидко й організовано провести глядачів в укриття.
Окрім кінофестивалю, Софія бере участь у проєктах Благодійного фонду “Відвідини”. У міських ХАБах вона не лише знімає заходи арт-терапії для військових та переселенців, а й співає на сцені. «Я бачу, як люди стають відкритими. Їм дуже це потрібно. І це мотивує мене ще більше допомагати.»
Коли Софія думає про майбутнє, то перш за все їй хочеться перемоги. «І, звісно, хочеться розвиватися і розвивати країну», — говорить вона. І не лише через кінематограф і журналістику, а й через науку. Хімія для неї — один із головних пріоритетів: торік вона написала науково-дослідницьку роботу в МАН із неорганічної хімії та здобула призове місце.
Ірина Прядка
Ірині завжди подобалося спілкуватися з людьми. І коли їй випала можливість волонтерити, то вона, не роздумуючи, на неї погодилася.
«Я цим займаюся з восьмого класу, з початку восьмого класу. І, якщо так можна сказати, це навіть моє хобі», — каже вона.
Старша сестра Ірини має вищу освіту соціального працівника і часто заохочує її до волонтерства. Так Ірина почала ходити на різні заходи, допомагати організаціям, проводити майстер-класи для дітей і допомагати в усьому, де потрібні руки.
Перше волонтерство Ірини було на майстер-класах для дітей з творчості: вона допомагала робити пташечок з тканини.
«Інколи важко піднімати себе на те, щоб піти на подію. Але я знаю, що коли піду, в мене буде реально хороший настрій — я надихнусь», — каже вона.
Ірина каже, що саме волонтерство дало їй поштовх працювати з людьми. І, можливо в майбутньому хотіла би стати лікарем або обрати професію, повʼязаною з допомогою людям.
Поза волонтерством Ірина називає себе різнобічною людиною з безліччю захоплень. Поруч із книгами та фільмами виділяє одне незвичне: «У мене дивне хобі — я просто дуже люблю вчитися. Мені щиро подобається дізнаватися нове».
На запитання про те, що вона зробить у день нашої перемоги, вона відповідає: «Найперше — безмежно зрадію, бо це те, про що зараз думаєш щодня. А далі просто продовжу робити свою справу. Волонтерство приносить мені радість, бо я бачу, що дарую тепло дітям і дорослим, яким це зараз так необхідно».
А про те, що лишається за кадром для дорослих, Ірина ділиться тим, що проживає зараз більшість підлітків: «Важко після безсонних ночей під тривогами йти в школу без світла й вимагати від себе найвищих оцінок. Але я розумію, як нелегко зараз батькам: вони несуть відповідальність і за себе, і за нас.»
Семенець Єлизавета
Єлизавета говорить про себе як про творчу людину: вона обожнює співати й танцювати. Ще під час навчання в ліцеї вона організовувала для однолітків квести та мінітренінги — робота з людьми та дітьми завжди була їй до душі. Тому коли зʼявилася можливість поїхати волонтеркою в табір емоційного перезавантаження у Вишкові на Івано-Франківщині, вона погодилася без вагань.
«Діти приїжджали з прифронтових територій: ми зустріли багатьох із Херсонщини, Миколаївщини, Харківщини, Одещини», — пригадує Єлизавета. Разом із командою вона проводила для них тренінги, лекції та творчі активності.
Спершу дівчина хвилювалася, чи впорається з такою відповідальністю, але хвилювання швидко змінилося взаємним теплом. «Це був неймовірний досвід, який багато чого навчив і мене саму. Я стала стресостійкішою, відкритішою. Навчилася виявляти щире співчуття і водночас стримувати сльози, адже дитячі історії були по-справжньому важкими. Слухати їх непросто, але коли бачиш результат — діти відтанули, стали відкритими й усміхненими, — розумієш, заради чого це робиться».
Тепер вона планує розвивати цей напрям далі: створювати безкоштовні тренінги на актуальні теми (зокрема про те, як зберігати спокій під час обстрілів), організовувати творчі майстер-класи та локальні табори.
Найбільше спільне бажання дівчини — мир і безпека для всієї України. А особиста мета — зануритися у вивчення психології, аби допомагати дітям долати травми війни вже на професійному рівні.
Машовець Андрій
Андрій навчається у 9 класі. Свій шлях у волонтерстві він розпочав ще два роки тому зі шкільних благодійних ярмарків.
У майбутньому хлопець розглядає можливість стати вчителем української чи англійської мови. Тому коли побачив набір волонтерів на національну премію для вчителів Global Teacher Prize Ukraine, вирішив не втрачати нагоди зазирнути за лаштунки професії.
Його завданням було оцінювати анкети педагогів, які номінувалися на премію або подавали заявки самостійно. «Дуже цікаво було почитати, який у людей досвід у викладанні. Я одразу знав, що це складно. І ще думаю, чи хочу пов'язати життя із цим», — ділиться Андрій.
У вільний час хлопець любить багато ходити пішки, читати та складати оригамі, а саме волонтерство цінує за можливість знайомств і корисного дозвілля.
Розмірковуючи про день перемоги, Андрій зазначає: гучно святкувати його одразу навряд чи варто, проте внутрішньо цей момент треба відчути й відзначити — як відчуття того, що ми нарешті вільні. І зможемо жити без страху, стресу і примусу.
Кихней Марія
Волонтерством Марія почала займатися ще в початковій школі: тоді разом із класом вони збирали необхідні речі для тварин у притулках. З початком повномасштабного вторгнення вона малювала малюнки та долучалася до шкільних зборів на потреби військових. З 2022 року плела маскувальні сітки, а у 2023-му підтримала ініціативу зі збору книжок для військового шпиталю. Цього року вона стала ініціаторкою майстер-класу для онкохворих дітей у Національному інституті раку.
Найбільше її підтримують батьки. Більшість друзів і знайомих також волонтерять, тому поруч вона завжди бачить розуміння та підтримку.
Для неї самої волонтерство — це спосіб відволіктися від складних реалій. Марія любить малювати та створювати речі власноруч, тож така діяльність приносить щире задоволення.
Серед її захоплень — танці та лідерство. Останньому вона приділяє зараз найбільше часу, адже обіймає керівну посаду в районній раді старшокласників. Разом вони організовують збори для притулків і військових, а також проводять благодійні події. У майбутньому вона планує не залишати волонтерство й заохочувати до нього ще більше людей.
Вона відверто говорить про те, що старше покоління не завжди усвідомлює, як швидко їм довелося подорослішати: підлітки сьогодні змушені проживати досвід, якого не мало б бути в їхньому віці. Вони вчаться приймати серйозні рішення, допомагати іншим і водночас намагаються залишатися дітьми. Проте іноді, попри всю відповідальність і внесок, дорослі продовжують ставитися до них як до маленьких і не враховують їхню думку, що знецінює зусилля та демотивує.
А своїм одноліткам вона радить не боятися: «Не бійтесь пробувати щось нове. Не відкладайте все на потім, дійте зараз. Займайтесь тим, чим ви хочете займатись, а не речами, які навʼязує суспільство».
Шембель Ксенія
Ксенія почала займатися волонтерством у вересні 2024 року. ЇЇ першою ініціативою став захід від Учнівської ліги Києва, де вона плела маскувальні сітки для військових. «Після цього я поступово почала долучатися до різних волонтерських заходів: марафонів, змагань та благодійних акцій на підтримку наших захисників», — каже вона.
Згодом, набравшись досвіду, Ксенія почала організовувати ініціативи вже у своєму ліцеї. Тож її волонтерство поступово виросло від участі в окремих заходах до самостійної організації власних ініціатив.
Спочатку батьки поставилися до її роботи обережно. «Вони не до кінця розуміли цінність таких ініціатив і, мабуть, найбільше переживали за мою безпеку, особливо коли я почала їздити на масштабні заходи», — говорить вона. Але після перших двох волонтерських заходів вони побачили, що це справді важлива для неї справа і почали підтримувати.
З часом один захід змінювався іншим, і волонтерство для неї поступово перетворилося зі звички на невіддільну частину життя. Одним із найскладніших моментів дівчина називає волонтерство взимку — під час марафону їм довелося близько двох годин провести на сильному морозі на гідратаційній станції. «Фізично було дуже важко, але вдячність людей, яким ми допомагали, повністю компенсувала цю втому», — згадує Ксенія.
Крім волонтерства, Ксенія активно займається громадською діяльністю: працює секретаркою районної Молодіжної ради, входить до учнівських асоціацій району й міста та долучається до молодіжних ініціатив. Вона захоплюється фотографією, технологіями й програмуванням — і навіть викладає IT-курси для дітей. Серед її захоплень є й музика: дівчина грає на фортепіано та співає. Вона постійно шукає новий досвід і не боїться розширювати коло зацікавлень.
Найближча мета Ксенії — успішно скласти НМТ, вступити до університету на технологічну спеціальність і розвиватися в IT-сфері. Водночас вона планує продовжувати громадську роботу та допомогу іншим, адже для неї важливо не просто рухатися вперед самій, а й приносити користь людям навколо.
«Я не знаю, як це — дорослішати без війни. Але мені здається, що сучасні підлітки змушені ставати свідомими набагато раніше. Війна впливає не лише на наше сьогодення, а й на те, як ми думаємо про майбутнє, відповідальність, свою країну та власну роль у ній: “Ти сам собі країна», — підсумовує Ксенія.
Саква Анна
Волонтерство увійшло в життя Анни поступово: спочатку через учнівське самоврядування в школі, а далі — на міських подіях. Батьки завжди підтримували її вибір і навіть дозволяли інколи пропустити уроки заради волонтерства, повторюючи, що бути активісткою — це круто.
Найважчим викликом дівчина називає втому: «Іноді було так багато задач на день, що часу на себе не лишалося взагалі і здавалося — я просто не впораюся. Але щоразу брала себе в руки». Її волонтерський ранок іноді стартує о 7:00: підготовка майданчика, робота на реєстрації, збори на ЗСУ, проведення майстер-класів чи координація відвідувачів.
Зараз Анна є членом департаменту комунікацій Молодіжної ради при Святошинській РДА. «Часто всі задумані нами ідеї для партнерства не погоджуються. Я прекрасно розумію ці компанії, бо далеко не всіх цікавить благодійна співпраця» – тому Анна вчиться долати відмови.
У вільний час вона співає, грає на гітарі та піаніно, а після 11 класу мріє вивчитися на режисерку й виступати на українській сцені.
Розмірковуючи про дорослішання, Анна зауважує: «Дорослі, мабуть, не розуміють, що ми можемо просто не знати, яким буде наше майбутнє, хоча від нас постійно вимагають розпланувати його вже зараз».
А до інших українських підлітків звертається просто: «Саме за нами майбутнє. Тому потрібно вчитися та завжди пробувати щось нове — ми можемо робити зміни вже зараз».
Щоб познайомитися з активними підлітками особисто, почути їхній реальний досвід, труднощі та ідеї, ми запросили їх на відкриту зустріч до Міністерства соціальної політики, сімʼї і єдності. Нам було важливо дізнатися про їхні успіхи і зрозуміти, з якими викликами стикаються та якої допомоги потребують від держави сьогодні.
Ця розмова стала нагодою щиро подякувати підліткам за їхню дорослу відповідальність і невтомну працю.
Кожен учасник та учасниця отримали подяки від Міністерства за активну волонтерську діяльність, а також подарункові сертифікати від “Фокстрот” номіналом 5 000 гривень.
Підсумовуючи зустріч, міністр звернувся до молоді з теплими словами:
«Саме ви незабаром підхоплюватимете нашу спільну справу й відбудовуватимете країну. Бажаю, щоб ви не опускали рук і впевнено втілювали всі свої плани».
Назад |