Назад

Актуальні питання відпусток

Відпочинок поряд з працею є основними соціальними становищами, у яких людина перебуває все своє життя, за винятком дитячого віку. Праця обов’язково повинна чергуватись з відпочинком.

Всі громадяни, зайняті суспільно-корисною працею, незалежно від форм власності та господарювання, які перебувають у трудових відносинах і підлягають державному соціальному страхуванню, мають право на одержання щорічної оплачуваної відпустки. Це право закріплюється ст.45 Конституції України, ст. ст.2, 74 КЗпП України, ст. 2 Закону України «Про відпустки».

Тобто, право на відпустку мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які працюють в Україні, також мають право на відпустку нарівні з громадянами України.

Особи, які працюють за договорами цивільно-правового характеру права на відпустку не мають.

Відпустки за своїм характером та призначенням бувають різноманітними. Одні встановлюються з метою надання працівнику можливостей для відпочинку та відновлення трудових сил та надаються, як правило, на кінець кожного робочого року; інші, хоч і називаються відпустками, але до відпочинку мають віддалене відношення, наприклад відпустки у зв’язку з навчанням, творчі, соціальні відпустки.

Законом України «Про відпустки» передбачені наступні види відпусток:
1) щорічні відпустки:
• основна відпустка (ст. 6 Закону);
• додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 Закону);
• додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 Закону);
• інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;
2) додаткові відпустки у зв’язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 Закону);
3) творча відпустка (ст. 16 Закону);
4) соціальні відпустки:
• відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами (ст. 17 Закону);
• відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку (ст. 18 Закону);
• відпустка у зв’язку з усиновленням дитини (ст. 18-1 Закону);
• додаткова відпустка працівникам, які мають дітей (ст. 19 Закону);
5) відпуски без збереження заробітної плати (статті 25, 26 Закону).

Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток. Наприклад, колективним договором можуть передбачатися додаткові відпустки за тривалий стаж роботи на підприємстві та ін.

Щорічна основна відпустка надається працівникам за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору, не менше 24 календарних днів.

Проте деяким категоріям працівників може встановлюватись інша тривалість відпустки, наприклад, інвалідам I і II груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, інвалідам III групи – 26 календарних днів, особам віком до 18-ти років – 31 календарний день, як це передбачено ст. 6 Закону України «Про відпустки», або відповідно до інших нормативних актів, наприклад, керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам – до 56 календарних днів, працівникам протитуберкульозних закладів 36 календарних днів тощо.

Право працівника на щорічну основну відпустку повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві.

У разі надання працівникові зазначених щорічних відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу. Однак, ст. 10 передбачає підстави, коли щорічна відпустка повної тривалості надається до настання шестимісячного терміну безперервної роботи: інвалідам, особам віком до 18-ти років, жінкам – перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами та іншим. Проте в колективному договорі може бути передбачено й інші підстави для надання відпустки.

Черговість надання відпусток визначається графіком, під час складання якого ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їхнього відпочинку. Конкретний період надання щорічних відпусток узгоджується між роботодавцем та працівником, при цьому роботодавець зобов’язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за 2 тижні до встановленого графіком терміну.

На прохання працівника щорічна відпустка може бути поділена на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів (ст. 12 Закону України «Про відпустки»). Ця норма передбачає можливість поділу щорічної відпустки на частини, однак роботодавець, беручи до уваги виробничі обставини, може й не погодитися поділити відпустку так, як того бажає працівник, або може запропонувати свої умови поділу. При поділі відпустки на частини невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівникові, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка. Не буде порушенням, якщо працівник використає частину щорічної відпустки в наступному робочому році.

Заробітна плата за час відпустки виплачується не пізніше ніж за 3 дні до її початку. За потреби отримати щорічну відпустку (або її частину) в стислі строки (у зв’язку із сімейними обставинами, станом здоров’я тощо), у заяві працівник може висловити своє бажання про одержання заробітної плати за неї в терміни, визначені між працівником та роботодавцем.

Назад